Поверхня одного з двох супутників Марса покрита дивними борознами. Їх виявили ще при перших дослідженнях Марса автоматичними станціями в 70-х роках минулого століття. Відтоді вчені намагаються пояснити цю картину.
Для початку уточнимо - у Марса два природні супутники, Фобос і Деймос. Фобос обертається по більш низькій орбіті і, коли-небудь, приблизно через 43 мільйони років, впаде на Марс. Цей супутник трошки більший за «сусіда», але, в обох випадках, мова йде про дуже невеликі небесні тіла. Середній радіус Фобоса становить приблизно 11 кілометрів. Супутник має неправильну форму, далеку від сферичної, звідси і взялася така дивна термінологія. Фобос має низьку щільність - настільки, що років 60 тому всерйоз обговорювалася гіпотеза про його пустотілість.
Поверхня Фобоса покрита більш-менш прямолінійними борознами, що розходяться в різні боки від кратера Стікні. Цей кратер - найбільша «пам'ятка» Фобоса, що утворилася колись при його зіткненні з якимось іншим тілом астероїдних розмірів. Борозни, що розходяться в різні боки, мають ширину в сотню-іншу метрів при глибині близько перших десятків метрів.
Виникнення цих борозд традиційно пояснювалося гравітацією Марса і породжуваними нею приливними силами. Малося на увазі, що планета потихеньку руйнує свій супутник, який колись розвалиться зовсім, а кратер в даному випадку має суто допоміжне значення - з удару саме по цьому місцю почалося розтріскування тіла. А можна було б вдарити кудись ще.
Альтернативна теорія, за якою борозни на поверхні Фобоса створені осколками колишнього зіткнення з астероїдом, що сформував кратер Стікні, досі натикалася на істотні труднощі. Не всі борозни розходяться від кратера радіально, вони іноді перетинаються. Більш того, деякі з них перетинають кратер, що очевидно означає, що вони сформувалися пізніше.
Пояснити ці дивацтва спробував Кен Ремслі (Ken Ramsley) з Університету Брауна. Він створив математичну модель руху уламків по поверхні Фобоса, що враховує низьку гравітацію небесного тіла і його низьку щільність. З'ясувалося, що вибиті зіткненням осколки цілком могли здійснити навколосвітню подорож, котячись по поверхні супутника і залишаючи помітні сліди.
Моделювання шляху уламків
Модель показала, що шляхи валунів можуть вирівнюватися, формуючи паралельні сліди. Моделі також дають потенційне пояснення деяким іншим більш загадковим патернам.
Моделювання показує, що через невеликий розмір і відносно слабку гравітацію Фобоса вибите з кратера каміння може котитися дуже довго, не зупиняючись, що напевно сталося б на більш великому тілі. Ця навколосвітка може пояснити, чому деякі канавки не радіально вирівняні з кратером. Валуни, які починають котитися по східній півкулі Фобоса, створюють борозни, які, мабуть, зміщуються в бік західної півкулі.
Ознайомитися з подробицями можна в статті, опублікованій в Planetary and Space Science/
